Polʹsʹkyy Tsvyntar

Якщо ви бачите оголошення "тихе місце, спокійні сусіди" - то це може бути і отак...
Це досить велике римо-католицьке кладовище, недіюче з 1950х років. Через головні ворота, прикрашені польським гербом, зайти не можна, вони зачинені на замок, однак якщо обійти паркан і йти-йти вздовж сусідніх багатоквартирних будинків, то можна дійти до пролому в стіні, через який веде стежка на кладовище. Вже на місці розумієш, що це кладовище за нормальних умов могло б позмагатися красою з львівським Личаківським кладовищем.
Наприкінці XVIII століття коломийська влада віддала місцевій польській громаді майже шість гектарів землі за містом для організації поховань. Зараз вже недіючий римсько-католицький цвинтар у Коломиї називають польським некрополем Покуття. На цвинтарі розташовано кілька сотень гробівців та могил представників різних національностей і вірувань, тут спочивають представники найвідоміших польських родин, зокрема увагу притягує розташований одразу за головним входом на цвинтар гробівець родини Піскозубів.
Найбільший пам’ятник римсько-католицького цвинтаря в Коломиї – це гробівець, споруджений в пам’ять ІІ бригади легіонів командира Юзефа Галлера, відомої також як «Залізна» або «Карпатська» бригада.
Коли розпадалась Австро-Угорська імперія, то народи, які входили до її складу, захотіли собі незалежності. Україна хотіла собі незалежності і Польща хотіла собі незалежності, але різниця була в тому, що Україна хотіла собі незалежності, а Польща хотіла собі незалежності й Україну. Тож і на кладовищі, як і в житті, все переплутано. Польські легіонери прославилися у боях з російською армією на Буковині у 1915–1916 рр. містяни вшанували військових монументом - тож польська військова частина цвинтаря стоїть з однаковими білими хрестами. А у 1916 році на території цвинтаря австрійський уряд встановив пам'ятник Воякам великої війни з піднятим над ним орлом у 1922 році. Тут також поховано 75 вояків легіону Українських січових стрільців, вояки Української Галицької Армії. Тож на австрійський монумент з орлом прикріплені таблички з іменами і званнями українських вояків (яких вдалося встановити), їх званнями та роками життя. Що мене здивувало - те покоління ставало старшим набагато раніше, ніж нинішнє - вік "маминої квіточки" закінчувався не як зараз - близько 30ти, а в 16-17 років. Багато загиблих вояків у віці до 25 років. Є, звісно, й старші, але переважна більшість - 18-25 років.
Тут також можна віднайти могилу Вацлава Якуба Єзьорка – художника, який був автором розписів у єзуїтському костелі та костелі євангелістіву Коломиї, а також у Кутах і безлічі приватних каплиць. Саме у Коломиї на римсько-католицькому цвинтарі похований Любін Біскупський – засновник спершу механічної майстерні, а потім і Фабрики машин і промислового обладнання.
Втім, навіть не знаючи нічого про тих, хто спочиває в оточенні густих заростей дерев, гуляти покутським некрополем і залишитись байдужим до його краси, неможливо. Різноманітні памʼятні стели та вишукані гробівці, крихітні памʼятники зі зворушливими віршами батьків до своїх покійних дітей, стримані у своїй класичній простоті хрести та геть вигадливі фігури, якими прикрашені могили тих, хто мешкав у Коломиї, і тут знайшов свій вічний сон.

28 червня 1914 року в Сараєво було вбито ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця трону Австро-Угорської імперії. Після чого не забарився початок Першої світової війни, своєрідним меморіалом якій у нашому місті є цвинтар, що на вул. Бандери.
Тут поховані австрійці, німці, вояки Української галицької армії та й багато коломиян, не тільки військових. Наразі стан кладовища такий, що не тільки імен на могилах не прочитати, вже самих могил майже не помітно.

Погано доглянуті дерева падають. Лежать окремі гілки та цілі стовбури з коренями